Чому я католик

Іноді так трапляється, що при зустрічі з друзями мене запитували, коли я останнього разу був в церкві. Досить типове запитання, як для мешканців Києва, так і для городян зі Львова. Проте, кожного разу, особливо будучи у столиці, мені доводилося викручуватися, пояснюючи, чому це я не буваю в церкві. І суть навіть не в тому чи хтось вірить в Бога чи ні, просто така склалася традиція: на великі свята всі мають іти до церкви і святити писанки, паски, яблука чи ще щось там. І пофігу що решту року ні про Заповіді, ні про життя по-християнськи ніхто не згадує, наразі стало модно бути християнином на позір – хто має більший хрест на пузі – той і більше вірить.

tcerkva

В цьому матеріалі я намагатимуся розповісти про таких людей як сам. Ми не вписуємося в традиційні рамки шаблонного українця. Ми не ходимо до церкви, ми не святкуємо Різдво сьомого січня, у нас немає попів і хрестимося ми не справа-наліво, а навпаки. Отже, знайомтеся, ми – римо-католики або християни західного обряду.

Рішення стати практикуючим католиком визрівало в мене досить давно. З самого дитинства я не розумів дилеми: чому багато хто намагається декларувати себе християнином, проте канонів і заповідей не тримається. Для мене це було теж саме що їхати по дорозі і не дотримуватися правил дорожнього руху. Трохи пізніше, навчаючись в традиційно католицькій Польщі, я чимало спілкувався із студентами, в тому числі і на релігійні теми. З того часу в мене почався період активного обдумування і зважування варіантів.

Не сказати, що я коли-небудь в своєму житті був відданим православним, чи ревним поборником ще котрогось зі східних обрядів. Просто так в силу певних обставин склалося, що хрестили мене в церкві саме східного обряду. Дякувати Богу, що єдине хрещення визнають всі течії і конфесії серед християн – як західні, так і східні. Саме тому мій свідомий вибір був не так тяжкий для мене – жодних «перехрещувань» чи чогось подібного, чим іноді лякають всезнаючі порадники, пережити не довелося.

Якщо аналізувати ситуацію з релігіями і конфесіями в Україні, то вона виглядає наступним чином: найбільше вірних має Київський патріархат УПЦ, на другому місці УПЦ МП, далі розташувалися греко-католики (УГКЦ), автокефали (УАПЦ) і українські римо-католики. Окремо згадаємо різні течії протестантизму, яких взагалі є більше 300 і з кожним роком все більшає, незначну кількість мусульман та іудеїв. Як бачимо, вірних східного обряду християнства є найбільше, в порівнянні з їх сукупною кількістю кожна з інших течій – лише невеликий струмок посеред моря. Чому ж тоді саме Римо-католицька церква?

Мій вибір на користь РКЦ був свідомий і обдуманий. Його я обмірковував кілька років, прекрасно розуміючи, що він буде чинити вплив на моє майбутнє і повернення назад навряд чи можливе, бо бігати туди-сюди я не звик в будь-яких справах. Якщо вже щось обираю, то намагаюся його триматися до кінця. Причин на обрання РКЦ було декілька.

Причина перша: обряди. Обряди католицької церкви відрізняються від православних, хоча загальна ідея залишається незмінною. Спочатку мене це трохи лякало, адже більшість країни святкує Різдво 7 січня, цей день офіційно є вихідним і т.д. Натомість святкування Різдва 25 грудня могло б зустріти нерозуміння. Насправді все виявилося не так вже й погано. Українці – народ толерантний, якщо не йдеться про їх майно. Коли нікого не чіпати, то можна вірити і святкувати що тільки душа забажає.

А тепер перейдемо до самої причини. Часто мені доводилося зауважувати, що чимало християн східних обрядів канонів церкви майже не дотримують: не постяться, коли потрібно, не сповідаються, не ходять щонеділі до церкви. При цьому, на моє запитання – чому, всі як один говорили про те, що в сучасному світі ані постів, ані Заповідей дотримуватися просто нереально. Мовляв, то придумано колись давно для тих часів, а зараз інша ситуація. А вистояти по три години щонеділі, та ще й встати рано – то взагалі зі світу фантастики. Після певного часу переосмислення, я зрозумів, що сам то я теж недалеко від таких стандартів утік. Чи міг би я по 3-4 години щотижня стояти на службах? Чи міг би я дотримуватися суворих постів по кілька тижнів до ряду? На ці та інші подібні питання я задумувався не по одному тижню.

Врешті, після певних міркувань, дійшов до того висновку, що краще триматися меншого, але триматися чесно, ніж вдавати з себе православного, без жодних на те підстав. А до чого тут Католицька церква? Все дуже просто. В католицизмі служба триває від тридцяти хвилин до години в будні і трохи більше години в неділю. Крім того, для зручності вірних в усіх костелах є де сісти, а сама служба складена таким чином, що навіть молоді цікаво на ній бути. Тут не почути постійного співу молитов (в церквах УПЦ МП ще й російською мовою без альтернативи), натомість священики намагаються передати мудрість Святого письма в найбільш зрозумілий спосіб, а самі вірні є не лише слухачами, а й безпосередніми учасниками служб. До речі, щось подібне є й у греко-католиків, проте святі євхаристії в УГКЦ все ж мають багато східних деталей.

Піст в католицькій церкві є простішим, ніж в православних. Заборона вживання м’ясних страв залишається, проте в певні дні дозволена риба, яйця і олія, а крім того, можна один раз на день наїстися досита і ще двічі злегка підкріпитися. Погодьтеся, не так вже й погано, для більшості студентів це взагалі нормальний режим в якому вони живуть всі п’ять років.

Причина друга: відкритість. Це напевно одна з перших речей, яка мене здивувала, коли я почав більше дізнаватися про католицизм. До костелу жінкам можна заходити в штанях і з ненакритою головою. Католицька віра не вимагає від жінки покори, як це робить православна, в католицизмі жінка є рівним партнером чоловіку. Священики в католицькій церкві не творять дистанції, вони є відкриті і до них можна підійти в будь-яку хвилину. Досить відомі історії про те, що Іван Павло ІІ, їдучи автомобілем, запросто міг зупинитися просто, щоб побавитися з малими дітьми, або сказати напутнє слово людям. Це вважалося нормальним станом речей. Подумайте, чи часто ви такі речі чули про Патріарха Кіріла? Прикладів насправді можна наводити безліч, зупинимося на тому, що для мене це був різкий контраст не на користь православної церкви, де траплялися непоодинокі випадки, коли людей банально виганяли з церков, бо ті не того патріархату/не так вдягнуті/не так хрестяться чи ще щось. Потрібне підкреслити.

Причина третя: загальнопоширеність. В силу свого стилю життя, я досить часто подорожую Західною Європою, а останнім часом довелося тут навіть оселитися. Досить зручно і приємно, приїжджаючи в чергове європейське місто, зустрічати таких як ти, католиків, і ходити до костелів, з доступністю яких немає жодних проблем. Бути православних в глобалізованому світі стає дедалі важче. Раніше, коли обмін інформацією не був такий швидкий, можна було утримувати релігійні гетта, натомість з прискоренням руху людей, ідей і знання, на перший план виходять виклики, які можуть прийняти на себе лише великі релігійні формації.

Одного вечора я досить довго дискутував на цю тему зі своїм знайомим, запеклим прибічником православ’я. Спільної думки ми, звісно ж, не дійшли, але питання, якщо ви такі хороші, то чому вас так мало, так і залишилося без відповіді.

Причина четверта: безконфліктність. Хоча це і стоїть на останньому місці, насправді вона є чи не найважливішою. Кожен, хто більш-менш цікавиться подіями в Україні, знає цю історію про невизнання УПЦ Київського Патріархату, постійне вимагання грошей за обряди в УПЦ МП, там де гроші братися не повинні, дорогі мерседеси на території Лаври, конфлікти вірних і тому подібні речі. Насправді все це починає втомлювати. Не розумію, яким чином Церква хоче принести мир і спокій в душі вірних, якщо сама вона миру не може знайти. Бої попів на ютубі скоро зрівняються за популярністю з боями професійних боксерів. Сумно.

В цьому світлі, єдність Католицької церкви є її беззаперечним плюсом. Входячи до костелу, тебе ніколи не запитають, з якого ти патріархату. Навіть якщо ти православний і хрестишся справа-наліво. В костелах завжди радо зустрічають вірних з усіх куточків Землі, а служби практично не відрізняються одна від одної.

Слід також зауважити, що священики-католики також не є святими. Відомі випадки педофілії, яка виникає, на мою думку, через обітницю целібату. Проте офіційний Ватикан визнає проблему і докладає чималих зусиль для її вирішення. Більше того, за часів Івана Павла ІІ, Католицька церква офіційно вибачилася за скоєні злочини впродовж всієї її історії, зокрема за Хрестові походи. Чи знаєте ви хоча б одну подібну офіційну заяву зі сторони Православних церков? Особисто я – ні.

Звичайно, вибір конфесії, вибір церкви до якої ходити, може бути лише особистий. Кожен з нас в душі сам відчуває що йому ближче і куди його більше схиляє інтуїція. Не хочу, щоб мої роздуми перетворилися на обливання брудом Церков східних обрядів. Я переконаний, що серед православних священників є чимало достойних отців, котрі заслуговують на велику шану і наслідування, а сама роль православної та греко-католицької церков в історії окремо взятої України є вельми значною. Натомість тут викладені мої міркування про один із можливих варіантів, який, все ж, може бути близьким не лише мені одному.

Фото автора

05.07.2013 Рубрика: Позиція Надрукувати

Коментарі

2 Коментарів

  1. Валентин коментує:

    Що до питання,”якщо ви такі хороші, то чому вас так мало? -так і залишилося без відповіді” Що ж, Іісус Христос мав лише 12 апостолів, то Ви й йому адресували б таке питання? Або:мусульман в світі ще більше, ніж католиків, то згідно з Вашою логікою, через те вони є кращими, ніж католики?

  2. Віталій коментує:

    Ісус мав лише 12 апостолів на самому початку християнства. Пройшло 2012 років з того часу. Порівняння не доречне. А, крім того, Ісус заповідав апостолам іти у світи і ширити християнство, хіба ні?
    Щодо мусульман, то це інша релігія, а не конфесія, тому тут доречно дивитися на зрізі “християнство-мусульманство” і враховувати демографічні тенденції.


 

Відео

  • Трубач. Офіційний український трейлер

Ми вКонтакті

Ми на Facebook

Ми на twitter

Корисні посилання